Історія Ряснянського навчально-виховного комплексу

Будівля Ряснянського НВКДирекція школи висловлює подяку за підготовку до написання «Історії школи» педагогічному колективу Ряснянського НВК, учням, вчителям-пенсіонерам Здатченко Н.Д., Мандриченко Л.І., Постній О.О., працівникам школи.

Із глибини віків

Під час Визвольної війни 1648-1657 рр., коли козаки, в червні 1651 року, під містом Берестечком, що на Волині, отримали поразку, гетьман Богдан Хмельницький був змушений підписати тяжкий Білоцерківський договір, за яким польські пани знову поверталися на значну територію України. Ті, хто не хотів знову попадати під потрійний гніт польської шляхти, переселилися на Схід, на вільні, незаселені землі, які знаходилися на кордоні Гетьманщини та Московії. Тут вони засновували свої поселення-кріпості, села, що називалися слободами, а також хутори. Так протягом тривалого часу землі, що називалися «диким полем» , перетворилися у Слобідську Україну, де розмістилися п’ять адміністративно-територіальних одиниць – слобідських полків: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський і Острогорський.

У 1652 році українці із-за Дніпра, на чолі з осадчим Герасимом Кондратьєвим, переселилися із своїми сім’ями та майном на постійне проживання на річку Псел і заснували «Суми-городок».

Становлення і розвиток Ряснянської школи

Серед мальовничої природи на старозаїмочній землі Сумського полковника Герасима Кондратьєва, що на річці Корова та її притоці Тельонок, його сином Андрієм в 1670 році були поселені піддані – переселені із – за Дніпра. Це поселення стали називати Рясним. Так було засновано наш населений пункт.

Пізніше, після поселення в Рясному, набожні наші предки в 1694 р. збудували в Рясному дерев’яну церкву, яку назвали іменем Дмитрія Солунського, а при ній збудували дерев’яну приходську школу, де навчалися діти обох статей 2 роки. Вчителями тут були священик та дяк. Хоча ця школа дуже мало давала наукових знань, але важливо було те, що тут навчалися грамоти, читати, писати і елементарних дій з цифрами.

У 1730 році в Рясному старанням набожного полковника Івана Андрійовича Кондратьєва замість старої церкви було збудовано нову, теж дерев’яну, яку назвали на честь святого Миколи Угодника. При церкві продовжувала працювати 2- річна церковно-приходська школа.

З 1780 року, згідно нового адміністративного поділу, село Рясне входить до Охтирського повіту Харківського намісництва. У кінці ХVІІІ ст. (1787р.) село Рясне з усіма його угіддями перейшло у власність в порядку приданого Ганни Степанівни, родички Герасима Кондратьєва, поміщику Дмитру Андрійовичу Хрущову.

Хоча при церкві існувала церковно-приходська школа, де навчалися тільки діти селян, поміщик Хрущов вважав за краще для навчання своїх дітей наймати учителів у приватному порядку. Це були здебільшого вчителі-іноземці: німці, поляки, французи. Ці вчителі були теж малограмотні, дуже погано знали російську і майже не знали українську мови. Зате вони могли навчити іноземної мови, бо самі уміли вільно нею розмовляти.

Приватним вчителем у маєтку Хрущова став Сергій Миколайович Глінка. Потрапив Глінка в нашу місцевість так: 1802 році у Сергія помирає батько, постало питання про розподіл батьківщини. Сергій Миколайович відмовився від своєї частини спадщини, таким чином залишився без звичайних для людей його класу засобів існування. Потрібно було заробляти на проживання.

Тоді ж Глінка дізнався від товариша, що багатий український поміщик Дмитро Хрущов шукає домашнього вчителя для дітей-підлітків. Згодом Глінка зустрівся з ними уже в червні 1803 році, переїхавши сюди з Москви.

«Минувши димні і курні будинки, - згадував пізніше Сергій Миколайович,- я замилувався чистими охайними хатами. Мені здалося, що я переселився в Швейцарію. До доповнення мрії не вистачало гір, грізних і живописних. То було Рясне».

Три роки Глінка працював приватним вчителем, жив у панському домі, харчувався на господарській кухні, відпочивав у тіні навколишнього гаю і на берегах із п’яти ставів. На лоні мальовничої природи читав своїм вихованцям Гомера, Вергілія, розповідав про Полтавську битву з шведами.

Нерідко Сергій Миколайович занотовував до свого записника цікаві факти з життя місцевого населення, вивчав побут та звичаї, народні пісні та танці, розповіді старших людей про героїчне минуле українського народу.

Поруч з прекрасним у природі, С.М. Глінка бачив і нелюдське ставлення до селян поміщика-кріпосника. Його серце сповнювалось презирством і ненавистю до цієї людини. Через це Глінка, не одержавши належної винагороди за роботу, виїхав з Рясного, не попрощавшись з паном Хрущовим. Так скінчилася в Рясному педагогічна робота одного з майбутніх російських письменників-журналістів С.М.Глінки.

Після втечі Глінки Хрущов письмово звертається до Харківського архірея Аггея з проханням прислати в помістя учителя, учити його дітей Костянтина та Олену. Архірей із духовного народного училища надіслав по ордеру семінариста Павловського.

Доки Павловський навчав у домі Хрущова його дітей, він харчувався з господарської кухні і жив у домі поміщика. Коли діти Хрущова виросли і залишили науку, то на пропозицію Хрущова Павловський погодився учити в школі його селянських дітей. Через певний час Хрущов став змушувати учителя Павловського вести в поміщицькій конторі справи, а згодом зробив з нього конторщика.

З роками Д.А.Хрущов став із себе видавати набожну людину і, щоб скупити свої гріхи перед Богом, у 1814-1815 роках побудував, замість старої, нову кам’яну простору церкву, де могли розміститися усі віруючі. А при церкві збудували приміщення церковно-приходської школи. У жовтні 1816 року церква була освячена охтирським протереєм Федором Щербицьким і названа на честь святого великомученика Дмитрія Солунського.

Уведені положення від 1 січня 1869 року про Земства відіграли певну роль в культурному піднесенні пореформеного села. Відкрилися школи, лікарні, ветеринарні пункти, впорядкувались дороги, греблі і мости.

За рішенням волосного правління, при підтримці Охтирського Земства, у 1876 році в Рясному було збудовано приміщення трьохкласної земської школи. Так у Рясному стало дві школи: церковно-приходська і земська. Земська школа була значно кращою, бо тут навчання тривало три роки. У цій школі вчителями були не священики, а більш кваліфіковані спеціалісти. Тут разом навчалися і хлопці, і дівчата. Ті, хто закінчував земську школу, добре вміли читати і писати, знали табличку множення і чотири дії арифметики, мали елементарні знання з географії та історії. Раз на тиждень цю школу відвідував священик для вивчення Закону Божого.

Не дивлячись на те, що в Рясному було дві школи, під кінець ХІХ століття, за переписом 1897 р., 80% населення було неграмотним, з однієї сторони через бідність, а з другої - через недооцінку батьками освіти для своїх дітей, а особливо для дівчат.

14 вересня 1867 року цар видав указ про дозвіл на будівництво в Рясному монастиря. З цього часу почалася історія ряснянського монастиря. Харківський архієпископ Макарій призначив Хрущова Костянтина Дмитровича настоятелем монастиря, а настоятеля Охтирського Свято-Троїцького монастиря Євстратія - ігуменом. У монастирі проживало 250 монахів.

Освітнє й суспільне благотворіння монастиря почалося тоді, коли монастир був приведений у належний зовнішній вигляд. Монастир утримував на свої кошти й у своєму приміщенні учительську семінарію, де переважно навчалися дочки священиків і осіб духовного звання, які після закінчення семінарії направлялися на роботу учителями в церковно-приходські школи. Ця семінарія в 1920 році була переведена в Охтирку й переіменована в педагогічне училище.

Монастир власним коштом утримував дві церковно-приходські школи. Одну - в Н-Дмитрівці, яка мала дві класні кімнати, де могли навчатися близько 80 дітей. При школі діяв інтернат на 10 дітей-сиріт. Один учитель і священик утримувались за рахунок монастиря. На цю школу монастир витрачав щороку 1000 карбованців. Друга школа знаходилась у Рясному, розміщувалась в монастирському приміщенні. Всі господарські витрати брав на себе монастир.

У Харківському єпархіальному жіночому училищі монастир виділив дві стипендії для повного утримання двох учениць. З дозволу настоятеля з монастирської бібліотеки видавали книги для жителів села. Після більшовицького перевороту 1917 року й встановлення радянської влади в Україні в Рясному було створено надзвичайний орган-комбід, який розігнав монастирську братію й забрав майно в заможних односельчан. Восени 1920 року в Рясному, на базі монастиря і переведеної в Охтирку Єпархіальної учительської семінарії, було відкрито сільськогосподарську профшколу з дворічним терміном навчання, яка готувала агрономів низької ланки. Учителі школи підтримувались за рахунок держави, а студенти - за рахунок своїх коштів.

У навчальні групи набирали по 30 чоловік, навчання взимку проводилось по 8 годин, весною, літом і восени - по 2-3 години. Практику студенти проходили в навчальному господарстві школи. У школі був штаб, який очолював директор Тарін Анатолій Олександрович. Весною 1922 року школа була переведена під Охтирку, в Іванівську дослідну станцію.

За рішенням з’їзду колгоспів-комун Сумської округи, при комуні Леніна с. Рясне Славгородського району Сумської округи, у 1924 році була створена постійно діюча трьохрічна школа-комуна, на перший курс якої набрали 30 курсантів. Автором проекту школи й першим директором був агроном, професор Дамберг Іван Іванович. Перший випуск школи відбувся у вересні 1927 року. Школа з 1924 по 1930 рр. випустила більше двох сотень спеціалістів з колгоспного будівництва, які пізніше перевели в м. Вистороп. З 1922 року в с. Рясному стала працювати 4-річна школа, а в 1927 році на базі чотирьохрічки в Рясному відкрили семирічку. Навчання проводилось у двох приміщеннях: 5-7 класи в колишньому будинку Хрущова, 1-4 – в колишній земській школі.

У перші роки радянської влади серед дорослого населення почалася масова ліквідація неписьменності, відкриваються школи-лікнепи. Був організований лікнеп і для жителів Рясного, де навчання проводили активісти під керівництвом вчителів. Завідуючим 4-річної школи був М.І. Ланевський, а першими вчителями - Н.Я. Лівицька, І.Т. Карпенко, П.С. Сущенко та Н.М. і М.М. Ополоннікови. У 1936 році Ряснянська школа стала середньою, директором якої був Курасов, а завучем - Рипун. У школі навчалося більше 400 учнів, особливо в 8-10 класах, бо в Рясному учились діти з Славгорода, Мезенівки, Н-Дмитрівки, Покровки, тому що в цих селах були лише семирічки.

Навчання в 1936 року проводились у приміщенні колишнього готелю монастиря. У ньому було 16 просторих світлих кімнатах на 35-40 учнів. Тут були хімічний, фізичний, біологічний кабінет, піонерська кімната та майстерня по дереву. Для учнів з інших шкіл був добре обладнаний гуртожиток. У школі працювало 35 учителів.

Сільська рада на вимогу керівних органів району стали слідкувати за тим, щоб усі діти шкільного віку навчалися в школі. З 1923 року в школі виникає спартанська організація, члени якої з 1924 року стали іменуватися – піонери-ленінці.

Протягом 1928-1931 рр. було проведено ліквідацію неписьменності серед населення, включно до 50-х років. На кожній вулиці, при потребі, у просторих хатах, відкрились гуртки ліквідації неписьменності. Ліквідація неписьменності в селах проходила під керівництвом сільради та партійної організації, при активній допомозі добре освічених на той час комсомольців та вчителів школи. Було проведено перепис усього неграмотного населення віком до 50-ти років. Перед цим із комсомольців та молоді була створена група активістів, членів товариства «Геть неписьменність». Ця група культармійців при школі пройшла місячні курси й закріплена за вуличними пунктами лікнепів, де вони зимовими вечорами щоденно проводили заняття по 4 години.

Під час Великої Вітчизняної війни приміщення школи було зруйноване, шкільне майно, навчальні посібники та бібліотека були пограбовані. Але вже в 1944 році, по закінченні війни, навчання було відновлене в 1-7 класах, діти навчалися в різних пристосованих приміщеннях. У 1946 році, коли приміщення школи відновили, була відкрита середня школа. Класи були різновікові, бо діти під час війни школи не відвідували. Зразу, по закінченню війни, до школи потяглися за знаннями учні, класи наповнювалися по 30-40 чоловік, яких було по декілька в паралелях. І знову в школі учнів було більше 4 сотень. Так аж до 1974 року шкільна молодь навчалась на території колишнього монастиря, який був розташований від села на відстані 2 км. Тут же знаходилися квартири деяких учителів. Учні початкових класів навчалися в колишній земській школі, яка була розташована зручніше, бо знаходилася в центрі села.

Виходячи з цих обставин, на початку 70-х років, постало питання будівництва нового сучасного приміщення школи. Для будівництва, в центрі села, була відведена сільською радою земельна ділянка площею 2 га. За три роки місцевий колгосп ім. Леніна побудував нове двоповерхове приміщення середньої школи, в якій розпочали навчатися в 1974 році. Загальна вартість новобудови становила 370 тисяч 302 карбованці, школа розрахована на 380 навчальних місць. У школі просторі класи, є фізичний і хімічний кабінети, спортивний і актовий зали, майстерні по обробці дерева та металу, типовий кухонний цех. У новобудові навчалися в перші роки після відкриття 247 учнів, працювало 22 вчителі, 13 з яких мали вищу освіту.

У довоєнний період очолювали школу Іван Іванович Лисенко та Мусій Макарович Гамаль. У післявоєнний час директорами школи були: Юрій Корнійович Бандура, Ніна Павлівна Грищенко, Віктор Дмитрович Горбась, Микола Іванович Бородін, Віра Іванівна Давиденко, Олександр Михайлович Мажара, Іван Михайлович Матлахов, Сергій Анатолійович Дунаєвський, Ольга Миколаївна Карпенко.

Упорядкування території

На території Ряснянської школи знаходяться насадження: сад, каштанова алея, алея троянд, кілька насаджень кущів жимолості, берези і липи. Каштанова алея була насаджена весною 1975 року, з нагоди тридцятиріччя Великої Перемоги. В її насадженні взяли участь випускники школи, першокласники, вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни: Козинченко Дмитро Федосійович, Пащенко Тетяна Яківна. Випускниками школи на той час були діти 1958 року народження, а першокласниками - діти 1967 року народження. У цей час були висаджені кущі жимолості, липи, берези, посадковий матеріал був зароблений у Новодмитрівському лісництві. Учні 1961 року народження, разом з класним керівником Здатченко Надією Данилівною, працювали за селом Покровка, насаджували лісосмугу, за це отримали саджанці берези, липи, каштанів, жимолості.

Наступного року старшокласниками школи був насаджений сад і алея троянд. Троянди учні відкопували вдома.

Ці насадження тридцятирічної давнини прикрашають територію Ряснянського НВК.

Вчителі - подвижники освітянської ниви

У післявоєнні роки першим директором школи був Бандура Юрій Корнійович – вчитель географії, завучем школи - Башкірова Ганна Іванівна – вчитель хімії і біології, вчителями: Постна Олександра Олексіївна і Кука Євгенія Іванівна – вчителі української мови та літератури, Головашова Валентина Тимофіївна і Скоропад Галина Єгорівна – вчителі російської мови та літератури, Давиденко Анастасія Федорівна і Луста Дар’я Савелівна – вчителі математики, Закорко Олена Іванівна – вчитель фізики, Данько Михайло Іванович – вчитель географії, Гончаренко Тетяна Трохимівна – вчитель історії, Сахно Євдокія Григорівна – вчитель німецької мови, Лихацька Олександра Іванівна – вчитель креслення, малювання, Кашкарьов Микола Миколайович – вчитель фізичної культури, Козинченко Дмитро Федосійович – вчитель трудового навчання, Мороз Дмитро Олексійович – вчитель співів. Вчителями початкових класів були: Кулініч Олександра Федорівна, Карпенко Паша Хомівна, Козинченко Анастасія Іванівна, Козинченко Паша Іванівна, Головашова Тетяна Григорівна. Старшою піонервожатою була Пащенко Тетяна Яківна.

З 1952 завучем став Горбась Віктор Дмитрович – вчитель історії, вчителями: Лихацька Антоніна Олександрівна – вчитель української мови та літератури, Савченко Олександра Денисівна – вчитель географії, Горбась Галина Петрівна – вчитель початкових класів, Каламбет Петро Юхимович – вчитель фізкультури.

З 1961 року старшою піонервожатою стала Васильєва Марія Іванівна, а Пащенко Тетяна Яківна - вчителем початкових класів.

З 1962 року вчителем хімії і біології стала Пономаренко Людмила Антонівна, Говорун Зоя Прокопівна – вчитель фізики. Директором школи стала Грищенко Ніна Павлівна – вчитель математики.

З 1963 року вчителем німецької мови стала Козинченко Паша Федорівна.

З 1964 року директором школи став Горбась Віктор Дмитрович, завучем -Головашова Валентина Тимофіївна, а з 1966 року завучем стала Козинченко Паша Федорівна. З 1964-65 н. р. вчителем фізичної культури став Сумець Володимир Павлович, а вчителем хімії та біології - Онищенко Іван Петрович. З 1967 року вчителем математики стала Здатченко Надія Данилівна.

Директорами школи всіх решти років були:

по 1972 рік Горбась Віктор Дмитрович,
з 1972 року по 1978 рік Бороздін Микола Іванович,
з 1978 року по 1983 рік Давиденко Віра Іванівна,
з 1983 року по 1985 рік Мажара Олександр Михайлович,
з 1985 року по 1989 рік Матлахов Іван Михайлович,
з 1985 року по 2008 рік Дунаєвський Сергій Анатолійович,
з 2008 року і до сьогодні Карпенко Ольга Миколаївна.

Заступники директора з навчально-виховної роботи школи :

з 1972 року по 1977 рік Горбась Віктор Дмитрович,
з 1977 року по 1978 рік Давиденко Віра Іванівна,
з 1978 року по 1984 рік Здатченко Надія Данилівна,
з 1984 року і до сьогодні Давиденко Віра Іванівна.

Заступники директора школи з виховної роботи:

по 1978 рік Головашова Валентина Тимофіївна,
з 1978 року по 1981 рік Гудименко Раїса Григорівна,
з 1981 року по 1983 рік Мандриченко Людмила Іванівна,
з 1983 року по 1985 рік Єшенко Надія Миколаївна,
з 1985 року по 2000рік Мандриченко Людмила Іванівна,
з 2000 року по 2008 рік Карпенко Ольга Миколаївна,
з 2008 року і до сьогодні Герман Євгенія Олексіївна.

Протягом цих 49 років (з 1967 по 2009 р.) вчителями української мови та літератури були: Давиденко Віра Іванівна, Гудименко Раїса Григорівна, Лимар Ольга Василівна, Борисова Євгенія Олексіївна. Вчителями російської мови та літератури: Догадайлова Ніна Іллівна, Гудименко Раїса Григорівна, Носарьова Євгенія Панасівна, Холод Ірина Миколаївна, Карпенко Ольга Миколаївна. Вчителями історії та суспільствознавства: Горбась Віктор Дмитрович, Некипіла Катерина Юхимівна, Маслов Віктор Васильович, Дунаєвський Сергій Анатолійович, Горобець Олексій Ілліч. Вчителями математики: Здатченко Надія Данилівна, Брахно Наталія Петрівна, Бороздін Микола Іванович, Мандриченко Микола Іванович, Мажара Валентина Григорівна, Сірий Олександр Олексійович, Гонтар Віктор Іванович, Матлахов Іван Михайлович, Рагуліна Тетяна Миколаївна, Давиденко Алла Юріївна, Карабут Валентина Володимирівна. Вчителями хімії та біології: Оніщенко Іван Петрович, Дехніч Наталія Миколаївна, Шевченко Алла Андріївна, Шевченко Сергій Миколайович, Сич Антоніна Семенівна, Бадуліна Надія Дмитрівна, Абравіт Зоя Федорівна, Петренко Ніна Пилипівна, Єшенко Надія Миколаївна, Гонтар Іван Васильович, Карпенко Сергій Володимирович, Карпенко Анжеліка Миколаївна, Веремієнко Валентина Іванівна. Вчителями географії: Савченко Олександра Денисівна, Гонтар Тетяна Миколаївна, Павлова Тетяна Вікторівна. Вчителями іноземної (німецької) мови: Сідаш Галина Йосипівна, Безкоровайна Тетяна Володимирівна, Гонтар Тетяна Миколаївна, Павлова Тетяна Вікторівна. Вчителями трудового навчання: Козинченко Дмитро Федосійович, Догадайлов Микола Григорович, Юрченко Дмитро Іванович, Бєлявцев Олександр Данилович, Дігтяр Олександр Миколайович, Машкін Сергій Миколайович, Курочка Сергій Михайлович, Мороз Віктор Миколайович, Любива Олена Анатоліївна. Вчителями фізики: Говорун Зоя Прокопівна, Бороздіна Ольга Володимирівна, Мажара Олександр Михайлович, Рагулін Василь Федорович. Вчителями фізичного виховання: Мельников Віктор Миколайович, Вовк Іван Іванович, Іллінський Олексій Петрович, Мороз Ніна Дмитрівна, Антощук Олександра Федорівна, Жук Олексій Олександрович, Кириченко Микола Іванович, Стадниченко Володимир Іванович, Курочка Сергій Михайлович, Цибулько Леонід Анатолійович, Гайдабрус Людмила Володимирівна. Вчителями музики: Яцина Дмитро Володимирович, Ємельянов Віктор Кузьмич, Маслов Віктор Васильович, Бурцева Маргарита Олександрівна, Крезуб Дмитро Анатолійович, Любива Олена Анатоліївна, Герман Євгенія Олексіївна. Вчителями військової підготовки: Козинченко Дмитро Феодосійович, Стадниченко Володимир Іванович, Мороз Віктор Миколайович, Горобець Олексій Ілліч. Вчителями початкових класів: Луста Віра Федорівна, Чугай Анастасія Іванівна, Могильна Ольга Володимирівна, Кириченко Раїса Василівна, Шатьорна Тетяна Володимирівна, Дрозд Світлана Миколаївна, Мяус Катерина Миколаївна, Дунаєвська Тетяна Віталіївна, Лук’яненко Надія Григорівна.

Колектив учителів Ряснянської школи 1953-1954 навчального рокуНа знімку колектив учителів Ряснянської школи 1953-1954 навчального року. Директор школи - Бандура Юрій Корнійович.
Зліва направо:

1-й ряд:

1. Гончаренко Тетяна Трохимівна
2. Лихацька Олександра Іванівна
3. Горбась Віктор Дмитрович
4. Бандура Юрій Корнійович
5. Головашова Валентина Тимофіївна
6. Сахно Євдокія Григорівна

2-й ряд:

1. Луста Дар’я Савеліївна
2. Карпенко Паша Хомівна
3. Пащенко Тетяна Яківна
4. Постна Олександра Олексіївна
5. Козинченко Анастасія Іванівна
6. Кулініч Олександра Федорівна
7. Горбась Галина Петрівна

3-й ряд:

1. Козинченко Паша Іванівна
2. Пащенко Галина Єгорівна
3. -
4. Башкірова Галина Іванівна
5. Давиденко Анастасія Федорівна

Колектив учителів Ряснянської школи 1959-1960 навчального рокуНа знімку колектив учителів Ряснянської школи 1959-1960 навчального року. Директор школи - Бандура Юрій Корнійович.
Зліва направо:

1-й ряд:

1. Козинченко Дмитро Феодосійович
2. -
3. Горбась Галина Петрівна
4. Горбась Віктор Дмитрович
5. Бандура Юрій Корнійович
6. Грищенко Ніна Павлівна
7. Кулініч Олександра Федорівна

2-й ряд:

1. Козинченко Паша Іванівна
2. Луста Дар’я Савеліївна
3. Постна Олександра Олексіївна
4. Козинченко Паша Хомівна
5. Савченко Олександра Денисівна
6. Пащенко Тетяна Яківна
7. Лихацька Олександра Іванівна
8. Лихацька Антоніна Олександрівна
9. Головашова Тетяна Григорівна

На знімку частина працівників Ряснянської школи. Директор школи - Бороздін Микола Іванович.
Зліва направо:

1 ряд:

1. Ємельянова Р.В. - бібліотекар
2. Дергун Н.С. – вихователь
3. Шульга Р.В. – вихователь
4. Бороздін М.І. – директор школи
5. Петренко Н.П. – вчитель біології і хімії
6. Бороздіна Т.І. – піонервожата
7. Сідаш Г.Й. – вчитель іноземної мови

2 ряд:

1. Степанко О.В. – вчитель трактора
2. Давиденко В.І. – завуч школи
3. Мандриченко Л.І. – вчитель математики
4. Головашова В.Т. – організатор позакласної роботи
5. Говорун З.П. – вчитель фізики
6. Козубиця О. В. – кочегар

3 ряд:

1. Лихацький С.А. – лаборант
2. Савіщенко О.П. – кочегар
3. Постна О.О. – вчитель української мови та літератури
4. Козинченко П.Ф. – вчитель початкових класів
5. Лихацька А.О. – вчитель укр. мови та літератури
6. Пискун М.М. – завгосп.

Колектив вчителів 1991-1992 навчального рокуНа знімку колектив вчителів 1991-1992 навчального року. Директор школи – Дунаєвський Сергій Анатолійович.
Зліва направо:

1 ряд:

1. Дунаєвський Сергій Анатолійович – директор школи, вчитель історії.
2. Горобець Олексій Ілліч – вчитель історії.
3. Курочка Сергій Михайлович – вчитель трудового навчання.

2 ряд:

1. Павлова Тетяна Вікторівна – вчитель географії.
2. Король Лідія Іванівна – старша вожата.
3. Мандриченко Людмила Іванівна – організатор виховної роботи, вчитель математики.
4. Лимар Ольга Василівна – вчитель української мови та літератури.
5. Здатченко Надія Данилівна – вчитель математики.
6. Гудименко Раїса Григорівна – вчитель російської мови, української мови та літератури.
7. Мяус Катерина Миколаївна – вчитель початкових класів.
8. Чугай Анастасія Іванівна – вчитель початкових класів.
9. Карпенко Ольга Миколаївна – вчитель російської мови.
10. Рагуліна Тетяна Миколаївна – вчитель математики.

3 ряд:

1. Давиденко Віра Іванівна – завуч, вчитель української мови.
2. Лук’яненко Надія Григорівна – вчитель початкових класів.
3. Дунаєвська Тетяна Віталіївна – вчитель початкових класів.
4. Веремієнко Валентина Іванівна – вчитель хімії та біології.

4 ряд:

1. Стадниченко Володимир Іванович – вчитель фізичної культури.
2. Павлов Володимир Анатолійович – завгосп.

Колектив вчителів Ряснянського НВК 2008-2009 навчального рокуНа знімку колектив вчителів Ряснянського НВК 2008-2009 навчального року. Директор школи – Карпенко Ольга Миколаївна.
Зліва направо:

1 ряд:

1. Рагулін Василь Федорович – вчитель фізики.
2. Горобець Олексій Ілліч – вчитель історії.
3. Карабут Валентина Володимирівна – вчитель математики.
4. Мяус Катерина Миколаївна – вчитель початкових класів.
5. Дунаєвська Тетяна Віталіївна – вчитель початкових класів.
6. Здатченко Надія Данилівна – вчитель математики.
7. Чугай Анастасія Іванівна – вчитель початкових класів.
8. Карпенко Ольга Миколаївна – директор школи, вчитель російської мови та зарубіжної літератури.
9. Гудименко Раїса Григорівна – вчитель української мови та літератури.
10. Лимар Ольга Василівна – вчитель української мови та літератури.
11. Герман Євгенія Олексіївна – заступник директора з виховної роботи, вчитель музики, української мови та літератури.

2 ряд:

1. Давиденко Віра Іванівна – заступник директора з навчальної роботи, вчитель української мови та літератури.
2. Веремієнко Валентина Іванівна – вчитель хімії та біології.
3. Король Лідія Іванівна – педагог-організатор.
4. Клочко Ніна Григорівна – бібліотекар.
5. Андрущенко Катерина Дмитрівна – секретар.
6. Павлова Тетяна Вікторівна – вчитель географії, німецької мови.
7. Гайдабрус Людмила Володимирівна – психолог, вчитель фізичної культури.
8. Лук’яненко Надія Григорівна – вчитель початкових класів.

Дитячі організації

Піонери

У 1963 році в школі була створена піонерська та комсомольська організації. Піонервожатою була Васильєва Марія Іванівна.

Приймали в піонери учнів з 10-14 років на урочистих піонерських зборах 22 квітня, у день народження В.І. Леніна. Піонери мали свої символи: девіз піонера, Урочисту обіцянку піонера Радянського Союзу, Закони піонерів Радянського Союзу, Червоний прапор піонерської дружини, червоний прапор загону, червоний галстук і значок піонера, піонерський салют, почесне ім’я дружини, загону, горн, барабан.

Девіз був одним з найвищих символів піонерської організації. Він виражав найголовнішу ідею піонерського руху. На девіз: «Піонере, до боротьби за справу Комуністичної партії Радянського Союзу будь напоготові!», піонер відповідав: «Завжди готовий!».

Біля Червоного прапора перед комуністами і комсомольцями, вожатими і вчителями, перед лицем своїх товаришів по піонерській організації школяр давав Урочисту обіцянку: «…гаряче любити свою Батьківщину, жити, вчитись і боротись, як заповідав великий Ленін, як вчить Комуністична партія, завжди виконувати Закони піонерів Радянського Союзу». Після обіцянки дітям пов’язувався червоний галстук, який носився щоденно.

У цей день створювався новий піонерський загін, якому присвоювали ім’я героя, за звання якого вони боролися. Загін розподіляли на ланки по 7-8 чоловік. Очолювали загін голова ради загону, заступник, ланкові.

У піонерському загоні велось змагання між піонерськими ланками: у конкретних видах суспільно корисної праці піонерів (збирання металобрухту, участь у збиранні врожаю, трудовий десант, комуністичний суботник та ін..); в організації самообслуговування піонерів і боротьби за чистоту в школі (бережне ставлення до школи, шкільного майна, книжок і наочних посібників); у військово-спортивній грі «Зірниця», масових фізкультурних змаганнях, у «Стартах надій» та ін..; у пізнавальних турнірах і конкурсах допитливих, предметних олімпіадах, оглядах технічної творчості та юннатської роботи, оглядах художньої самодіяльності, оглядах піонерських агітбригад . Результати змагань висвітлювались у стінгазетах, над якими працювала редколегія кожного загону. У ланках молодших піонерів звичайно були старші друзі із загону, які шефствували над ними, допомагали в підготовці й проведенні піонерських справ. За дорученням комітету комсомолу загоном керував піонерський вожатий – член ВЛКСМ.

Найвищим рангом піонерської організації була рада піонерської дружини. Рада дружини, до якої входив і старший піонерський вожатий, обирався на зборі дружини строком на один рік. Роботу ради дружини організовував під керівництвом старшого вожатого голова ради дружини. За рішенням ради дружини створювався кожен новий загін, присвоював почесне ім’я загонові, організовував прийом у піонерську організацію. Головами ради дружини були кращі піонери (Пащенко Т., Мандриченко Т., Суровицька О., Мандриченко Т. та ін.) Дружина мала свого прапороносця. Довгий час незмінним прапороносцем був Карпенко Володимир.

Однією з перших вожатих була Пащенко Т.Я. За її пропозицією піонерській організації було присвоєно ім’я Івана Микитовича Кожедуба.

У піонерській організації була налагоджена тимурівська робота: допомагали учасникам війни, самотнім престарілим, доглядали за братською могилою.

Цікаво проводилось святкування Дня піонерської організації. Напередодні 19 травня старша вожата разом із загоновими вожатими вирушали до лісу Засаднього або Плоского. Там заготовляли дрова на велике піонерське вогнище (вирізалася зірка, а всередині робилось вогнище). Діти в піонерській формі, з атрибутами крокували до місця піонерського вогнища. Проводився збір дружини, приймали участь в іграх, веселились, варили на конкурс кашу. Право запалити піонерське вогнище надавалося кращим піонерам.

У 1990 році піонерія стала Веселковою. Дітей почали приймати в піонери за згодою батьків, галстуки стали веселкового кольору. З’явилися нові Закони піонерів, Урочиста обіцянка, девіз, напрямки роботи

Жовтенята

Група жовтенят створювалася в першому класі й діяла протягом трьох років під керівництвом одного з піонерських загонів. Піонери допомагали жовтенятам у навчанні, виконанні перших доручень, вчили дружно жити і вести громадську колективну роботу, виконувати Правила жовтенят. Група ділилась на зірочки по 5-6 жовтенят у кожній, один із зірочки - командир. На лівому боці грудей діти носили жовтеняцьку зірочку. Робота з жовтенятами організовувалася переважно в ігровій формі на основі Правил жовтенят:

Жовтенята - майбутні піонери.
Жовтенята - старанні, люблять школу, поважають старших.
Тільки тих, хто любить труд, жовтенятами зовуть.
Жовтенята - правдиві й сміливі, вправні й умілі.
Жовтенята - дружні діти, читають і малюють, грають і співають, весело живуть.

Підсумком усієї роботи з групою жовтенят за рік був Всесоюзний тиждень жовтенят, який проводився у квітні. Протягом тижня рада дружини разом з вожатими жовтенят і активом загонів-шефів жовтенят організовували день праці жовтенят, «книжчин день», свято гри й іграшки, день спорту, день вожатого жовтенят, свято червоного галстука.

У 1990 році жовтенята стали називатись промінцями, а згодом барвінчатами. Змінилися правила, напрямки роботи.

Комсомольці

Перший Комсомольський осередок у Рясному був створений при комуні ім. Леніна, яка в 1922 році переїхала з Оренбурзької області. Очолив осередок Тарас Хмарський, а членами його стали брати Федот та Степан, Радіон Ратушний, Павло Задоян та інші. У наступному році комсомольці-комунари допомогли ряснянській молоді створити і свій осередок, ватажками якого обрали Матвія Козинченка, Михайла та Уляну Мандриченко, Дмитра Яцину, Григорія Ємельянова, Петра Козинченка, Порфирія Штеповського. У 1927 році комсомольська організація налічувала в своїх рядах 25 юнаків та дівчат. Вони брали активну участь у хлібозаготівлі, готували виступи художньої самодіяльності, читали лекції, вели боротьбу з хуліганством, допомагали організовувати революційні свята, політгуртки.

Велику увагу приділяли комсомольці, особливо ті, що навчалися в школі, ліквідації неписьменності серед дорослого населення села. Д. Яцина, М.Пісний, І. Кудінова працювали піонервожатими після утворення піонерської організації. На облік було взято все неписьменне й малописьменне населення села. Комсомольці організували групи лікнепів, підбирали групи культармійців, хати для занять. В.Ємельянов і І.Дейнека вивчились і стали вчителями, тому що ця благородна справа полюбилась на все життя.

У період революційних змін загострювалась і боротьба між новим і старим. Одного разу у 1927 році вислідили секретаря комсомольської організації Григорія Ємельянова, коли він повертався з клубу, і пошматували його шаблями. Та молодий організм вижив.

У 1929 році в селі організовується колективне сільськогосподарське товариство спільного обробку землі, на базі якого в наступному році створюється артіль «П’ятирічка». Комсомольці П.Козинченко, Г. Ємельянов та І. Козинченко стали першими членами артілі. У 1931 році артіль «П’ятирічку» і комуну об’єднали, а новостворений колгосп назвали ім. Леніна.

Коли ряснянська школа стала середньою, в ній створили з учнів старших класів самостійну організацію. Через комсомол пройшли майже всі учні старших класів. Так у передвоєнний час шкільна організація нараховувала до 30 членів.

Коли розпочалась війна, колишні комсомольці стали на захист своєї Вітчизни. Смертю хоробрих загинули А.Ткаченко, А. Ємельянов, В. Ємельянов.

8 серпня 1943 року Рясне було назавжди звільнене від фашистів. І зразу ж, цього місяця, було заново створено комсомольську організацію. 10 чоловік нової організації очолив Душаткін. Наступного року лідером ряснянських комсомольців став завідуючий клубом О. Бутенко. Комсомольці Рясного працювали на відбудові шахт Донбасу, було послано І. Севастьянова і М. Костенко. Комсомольці брали участь в освоєнні цілинних та перелогих земель. Серед них А. Пісний, М. Лихацький, В. Васильєв і В. Бурмаченко, два останніх нагороджені медалями.

Коли в 1947 році відновила роботу середня школа, було заново створено і комсомольську організацію. Вона в різні часи нараховувала від 20 до 40 членів. Комсомольці школи були активними учасниками суспільного та культурного життя школи. Активно працювали під час літніх канікул у таборах праці та відпочинку, на роботах у місцевому колгоспі.

У 60-90 роках секретарями шкільної комсомольської організації були: Гонтар Іван, Пискун Тетяна, Пащенко Світлана, Карпенко Тетяна,Мандриченко Ірина, Жиленко Валентина, Колісник Тетяна, Мандриченко Таїсія.

Від учкому до шкільного парламенту

Учні старших класів завжди прагнули до самореалізації. Політичні зміни в країні повели за собою зміни у школі, а саме: комсомольська організація змінилася організацією, яка мала назву учком (учнівське самоврядування).

Учком – найвищий орган учнівського колективу. Поділявся на сектори: сектор навчання, дисципліни і порядку, пресцентр, трудовий сектор, сектор позакласної роботи, санітарний, спортивний. На засіданні обирався голова учкому, який контролював діяльність усього учкому.

У 2008 році, щоб бути ближче до державної системи правління, учком було переіменовано у шкільний парламент, а сектори - у міністерства.

У вересні 2008 року були проведені загальношкільні учнівські вибори, на яких було обрано президента школи – Гавенко Таїсію. Після виборів президент привселюдно склала присягу. На засіданні парламенту було обрано міністрів. Кожного понеділка на загальношкільній лінійці кожне міністерство звітує перед учнями і педагогами про дисципліну та порядок у школі.

Таким чином, шкільний парламент виховує національну свідомість, громадську активність, формує освічену і творчу особистість, сприяє становленню фізичного і морального здоров’я.

Розвиток виховної роботи

З 1980 по 2000 рік організатором позакласної роботи, а потім завучем з виховної роботи працювала Мандриченко Л.І., а з 2001 року стала Карпенко О.М.; старшими піонервожатими були: Бороздіна Т.І., Коваленко Н.М., Придатко Н.М., Король Л.І.

Уся виховна робота школи проводилась за такими напрямками:

1. Навчально-виховна робота.
2. Моральне виховання.
3. Військово-патріотичне виховання.
4. Трудове виховання.
5. Спортивно-масова робота.

Усі учні школи були поділені на три групи: жовтенята 7-10 років,
піонери 10-14 років,
комсомольці 14-17років до 1991р.

У навчально-виховній роботі важливе місце відігравало змагання між піонерськими ланками і жовтенятськими зірочками, взаємодопомога між учнями.

Одним із аспектів морального виховання було ідейно-політичне виховання. Щотижня в класах проводилися політінформації (огляд політичних подій за тиждень). У середніх класах політінформації проводили класні керівники, а в старших - самі учні.

Естетичне виховання – це виховання в учнів почуття прекрасного, гарного смаку, взаємоповаги між товаришами, однокласниками, поваги до старших, турботи за молодшими, любові до природи.

З цією метою в школі майже щотижня проводились вечори, вечорниці, КВК, вогники, зустрічі, це були як загальношкільні, так і класні заходи.

Дуже цікаво проходили вечори-зустрічі з випускниками. На ці вечори з’являлись випускники школи різних випусків. Вони розповідали школярам про те, як склалась їх доля після закінчення школи. Наші випускники – це люди різних професій: вчителі, лікарі, фармацевти, архітектори, робітники промисловості, сільського господарства, військові тощо. Їх розкидала доля по всьому світу. І знати про них, зрозуміло, цікаво школярам.

Дуже цікаво проходили в школі дискотеки, це не просто «танці», а дискотеки. Учні готували матеріал про деяких співаків, або композиторів, або гурт і розповідали на вечорі. Їх розповіді супроводжувалися музикою, під яку всі танцювали.

Цікаво проводились вечори вальсу. Готуючись до цих вечорів, старшокласники ставили за мету навчитися танцювати цей старовинний, завжди молодий танець. Завдяки цьому всі випускні вечори розпочиналися вальсом випускників із своїми батьками.

Новорічні свята в школі розпочинались за тиждень до закінчення чверті. Це були конкурси оформлення класних кімнат, класні новорічні вогники, а потім – новорічні ранки, бал-маскаради.

Важливе місце у вивченні традицій нашого народу зайняли вечорниці. Усіх гостей, присутніх пригощали парубки і дівчата галушками, варениками. Старшокласники, в українському національному вбранні, виконували українські народні пісні, танці, читали гуморески, змагались під час проведення різних конкурсів. Проводили ігри, в які колись грали наші предки.

Добре зарекомендували себе родинні свята. Такі вечори-свята проводилися для учнів молодших класів, для учнів середніх класів і для учнів старших класів. Сюди батьки приходили з більшим бажанням, ніж на батьківські збори. Тут вони могли поспілкуватися із вчителями, із своїми дітьми і відпочити.

Характерним для того часу було те, що не школярі спішили до клубу, а молодь з клубу поспішала до школи на вечори. Якщо з деякої причини проводився закритий захід для учнів, то отримували атаку скарг, що сільську молодь не пустили на цей вечір.

Військово-патріотичне виховання – це виховання патріотів рідного народу, нашої країни. У школі часто проводилися зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, випускниками школи, які стали офіцерами Радянської Армії, випускниками школи, що пройшли строкову службу в лавах Радянської Армії. Проводилося листування та зустрічі з рідними тих, хто похований у братській могилі в нашому селі.

23 лютого і 9 травня проводились паради піонерських та жовтенятських військ. Дуже цікаво проходила військово-спортивна гра «Зірниця». Учні середніх і старших класів поділялись на два військові загони. Кожен загін своїм маршрутом йшов на поле бою (у Плоске). Там відбувалися різні змагання, конкурси, всі смакували печеною картоплею, смаженим салом, гарячим чаєм. І хоча усі приходили мокрі від снігу, та настрій був чудовий. Можливо, все це сприяло тому, що хлопці, закінчуючи школу, не боялися йти в армію, а Педус Юрій, Гаврюшов Віктор, Комлик Іван, Дерев’янченко Валерій на афганську війну, яка, мабуть, і зараз їм сниться.

Працювати сільські учні завжди вміли і не боялись ніяких труднощів. Велику роль у трудовому вихованні учнів відігрівали літні табори праці й відпочинку, які були створені на базі колгоспу ім. Леніна. У зимовий період старшокласники працювали у тваринницьких ланках на свиновідгодівельному комплексі та МТФ-1. На МТФ-1 учні середніх класів доглядали за телятами.

Озеленення території школи, вирощування квітів, робота на шкільній дослідницькій ділянці – це невід’ємні фактори трудового виховання учнів школи.

Важливе місце у формуванні всебічно розвиненої гармонійної особистості в школі займає фізкультура і спорт. У Ряснянській школі в 60-90 роках минулого століття спортивно-масовій роботі приділялось велике значення. Хоч вчителі фізкультури часто в школі змінювались, та це були справжні фахівці своєї справи. Це Сумець В.І., Вовк І.І., Мороз Н.Д., Антощук О.І., Жук О.І., Кириченко М.І., Стадниченко В.І.. На районних, обласних спортивних змаганнях учні нашої школи займали призові місця. Спортивними знаменитостями школи були Степанко Микола, Бутейко Микола, Бутейко Галина, Мороз Ніна, Анцибор Віра, Гавенко Анатолій, Пискун Тетяна, Гавенко Володимир, Гонтар Іван, Штанько Володимир, Штанько Тетяна, Лубенець Сергій, Лук’яненко Валентина, Дейнека Надія, Пісна Наталія, Васильєв Володимир та інші. Пік спортивно-масової роботи в школі припав на 70-80 роки. У той час вчителем фізкультури працювала Антощук Олександра Іванівна, а позашкільну спортивну роботу організував головний дільничний лікар Антощук В’ячеслав Петрович. Він вів секцію з легкої атлетики для учнів середніх і старших класів. Учні працювали, як у групах, так і за індивідуальним планом. Щоденно на шкільному спортивному майданчику, на стадіоні і, навіть, по селу можна було бачити учнів, які бігали, стрибали, займались на турніку і взимку, і влітку. В’ячеслав Петрович зумів довести і дітям, і їх батькам, яке важливе значення має фізкультура і спорт для здоров’я людини. Навіть коли Антощук виїхав, відлуння його роботи ще довго трималось в селі. Старшокласники у свій розпорядок дня включали ранкові й вечірні пробіжки трасою.

Скарбниця духовності

«Бабусина світлиця»

Коли в 1990 році ленінську піонерію змінила веселкова, то одним із напрямків роботи піонерів став «Червона калина» (народознавчий ). У 1999 році з’явилася ідея створити в школі «Бабусину світлицю», яку запропонувала старша вожата Король Л.І.

Адже всі добре знають, що традиції і звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому. Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепотом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою, де у затишній батьківській оселі згадує традиції і звичаї, які шанувалися нашим народом з діда-прадіда. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї батьків, карається людьми і Богом. І він блукає по світу, як блудний син, ніде не може собі знайти притулку. Поставивши перед собою мету, діти з радістю взялися до цієї справи. Вони ходили до осель стареньких бабусь і збирали старі речі селянської хати. Так з’явилися перші експонати: рушники, сорочки, веретено, глиняний посуд, вугільні праски, рубель. Протягом двох років «Бабусина світлиця» поповнювалася новими речами. З’явилася скриня, диван, напільний годинник, ступа, дитяча купіль, колиска, старі фотографії та інше. Коли були зібрані речі, змайстрували макет печі й оформили кімнату. Піонери із задоволенням провели пошукову роботу зі збору матеріалу про дані експонати. Так з’явились перші екскурсоводи, які провели екскурсії: Карпенко Сергій, Дунаєвська Олена, Карпенко Ольга, Крезуб Тетяна, Веремієнко Вікторія.

Відвідувачі з цікавістю слухали розповіді про давнину. З кожним роком «Бабусина світлиця» поповнювалася. З’являлися і нові експонати, йшла підготовка нових екскурсоводів. У 2008 році «Бабусина світлиця» була перенесена в шкільний музей села.

Музей села

У школі учнями краєзнавчого гуртка розпочата робота зі створення шкільного музею села. В експозиції музею будуть представлені матеріали від заснування села і до сьогодення. Окремий стенд відведено нашому землякові, повному кавалеру ордена Слави Олійнику Івану Федоровичу. Цікавий матеріал зібрано з історії Ряснянського чоловічого монастиря. Ведеться пошукова робота зі збору матеріалів про відомих людей, що проживали в нашому селі й проживають нині, а також буде відведена експозиція з історії школи.

З членів краєзнавчого гуртка готуються екскурсоводи, що будуть проводити лекції за певний період нашої історії.

Шкільна бібліотека

Бібліотека завжди була збирачем, хранителем творів друку, а бібліотекарі – вірними зберігачами духовного надбання поколінь.

Завдяки шкільній бібліотеці відвідувачі мають унікальну можливість познайомитися з історією розвитку освіти та культури рідного краю. Без шкільної бібліотеки неможливо сьогодні уявити навчання й виховання школярів, без неї неможлива освіта і самоосвіта педагогічних працівників, учнів і батьків. Фонд нашої шкільної бібліотеки почав формуватися в далекому 1964 році. До цього часу діти й вчителі користувалися послугами сільської бібліотеки.

Першим шкільним бібліотекарем на громадських засадах була вчитель математики Лихацька Олександра Іванівна. Першими книгами, які надходили до бібліотеки, були томи Великої Радянської Енциклопедії, словники, твори дожовтневої української та російської літератури. З переходом у нове приміщення школи (1974 р.) книжковий фонд уже налічував приблизно 11 тисяч примірників. Спершу бібліотека розміщувалася у маленькій кімнаті, яка не відповідала вимогам. Бібліотекарем у цей час працювала Ємельянова Раїса Василівна. У середині 70-х років ХХ ст. виходить наказ МО про створення в шкільних бібліотеках фондів літератури для вчителів (методичної та програмової). У бібліотеці з’являються форми й методи роботи з цією літературою. У 1978 році в шкільній бібліотеці створюється фонд безкоштовних підручників, який на сьогоднішній день налічує 3,5 тисячі. Із розширенням бібліотечного фонду літератури й підручників було виділено більшу кімнату, в якій розміщується бібліотека і сьогодні. З 1985 року бібліотекарем працює Клочко Ніна Григорівна. Було придбано відповідну кількість стелажів, полиць, на яких за бібліотечно-бібліографічною класифікацією було розставлено фонд, який сьогодні нараховує 13,5 тисяч примірників. Бібліотечний фонд сьогодні – це упорядковане, систематизоване, доступне для читачів зібрання.

У бібліотеці є «Куточок читача», де учні вчаться користуватися довідниками, книжковим фондом. А ще книжковий фонд розкрито за допомогою тематичних полиць та книжкових виставок, що допомагає учням краще орієнтуватися в світі книги.

Сьогодення та орієнтири на майбутнє

Плин років невпинний, час іде і все змінює навкруги. Вже зовсім дорослою стала алея каштанів, і фруктовий сад змужнів, він кожної весни чарує учнів і вчителів своїм буйним цвітом, а по осені частує смачними яблуками.

Який же невблаганний цей час, як швидко він іде і веде за собою роки: виростають діти, вчителі стають мудрішими і Ряснянська школа стає старшою. Так у січні 2005 року Ряснянська ЗОШ була переіменована в Ряснянський навчально-виховний комплекс. Дитячий садок лунає сміхом дітей, з якими займаються прекрасні вихователі. Школа живе цікавим, самобутнім життям: зранку учні ідуть на уроки, які тривають до 15.00, а після уроків - на гуртки, кожен учень знаходить собі після уроків справу до душі.

Як багато років тому, так і зараз учні люблять співати, і в 2001 у школі під керівництвом художнього керівника Ряснянського будинку культури Крезуба Д.А. було створено вокальну шоу-групу «Альонушки». Спочатку гурт складався з 6 учасників – 2 вокалісток (Карпенко О., Крезуб Т.), 2 танцівниць (Колісник І., Шаповал Я.), 2 акомпаніаторів (Карпенко Є., Гавенко З.). Для одного з вечорів відпочинку старшокласників готувалась програма «Як стати зіркою». Солістів для участі в ній шукали серед глядачів. Так ансамбль поповнився новою солісткою – Дунаєвською О. Новостворений гурт відразу сподобався глядачам, оскільки із сцени лунали популярні на той час пісні, які супроводжувались вдало виконаними танцями. Чудові дитячі голоси, яскраві сценічні костюми – все це дало змогу шоу-групі успішно виступати на шкільній, сільській, районній сценах. З часом було створено молодшу групу, до складу якої увійшли Гавенко Т., Петренко Т., Шаповалова А. На даний час гурт не припинив своє існування, він живе і працює, але вже під іншою назвою «Елегія» і з іншим музичним керівником Герман Є.О. Займаються в цьому гурті всі бажаючі діти, у яких є музичні здібності. Основний склад гурту «Елегія» у 2008 році (Гавенко Т., Павлова А., Савіщенко А., Шаповалова А.) виборов на районному конкурсі «Співограй» І місце і IV місце - на обласному. Але є сподівання, що талановита молодь у нас була і буде, це не останні досягнення.

Виховна робота школи дуже насичена. Так за останні 10 років одним із найцікавіших змагань у школі є шкільний КВК. Виступи команд були орієнтовані на близьку для них тему шкільного життя. КВК і дозволяло їм проявляти свої здібності як акторські, так і якості співаків, танцюристів, гумористів, що завжди викликало бурхливу реакцію, сміх і оплески в залі. Спочатку КВК проводились між класами, у 2005 році з кращих гравців було створено шкільну команду «Втомлені школою», яка представляла наш шкільний заклад на районних змаганнях. Чотири рази «Втомлені школою» займали друге місце серед команд району, а в 2008 році стали першими, випередивши найтитулованішу команду Краснопільської гімназії. Життя нашого КВК, як і життя на всій планеті, ніколи не стоїть на місці. Одних дітей змінюють інші, кожен етап життя нашої школи – це певний успішний період: колись ми були кращими в танцях, а ще в театральному мистецтві, потім певний період ми були кращими у музиці, а ще потім - у спорті. І поки наповнюватиметься дитячими голосами будівля Ряснянської школи, село буде жити, зеленітиме щороку алея каштанів, а шкільний сад буде частувати смачними яблуками.

У 1999 році в Україні була створена Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта» за сприяння Всеукраїнської екологічної Ліги і для виконання спільних завдань у сфері радикального поліпшення екологічної ситуації в Україні, формування нового природоохоронного світогляду. Шкільний осередок «Екологічної варти» було створено і в нашій школі в 2000 році. Екологи проводили роботу по очищенню криниць, обгородженню мурашників, брали участь у Всеукраїнських акціях «Збережи ялинку», «Посади своє дерево», у проведенні молодіжного Всеукраїнського фестивалю екологічної творчості «Свіжий вітер», проводили екологічні свята, конкурси малюнків і плакатів на природоохоронну тематику, екскурсії в природу.

З 2003 року в Краснопільському районі було відновлено проведення районних туристичних зльотів. Щороку наприкінці травня команда нашої школи брала участь у проведенні цього заходу. Змагання проводились у сосновому лісі на березі Псла за селом Запсілля. Школярі брали участь у конкурсах зі спортивного орієнтування, кашоварів, туристичної пісні й казки, долали смугу перешкод. У 2007 році у загальному заліку команда школи «Робінзони» зайняла ІІ місце. У цей час було відновлено традицію проведення туристичних походів. У кінці травня 2002 році 13 учнів 8 класу здійснили 2 денний похід до села Славгород. У минулому жителі Рясного відвідували ярмарки, що проходили в Славгороді і до Славгорода добирались коротшою дорогою – долиною річки Корови. Тому учням було запропоновано пройти саме цим шляхом. У Славгороді учні відвідали музей села, що розташований у школі, Свято-Троїцький храм.

Восени 2005 року учні 11 класу вирушили до Великого Бобрика. Це був теж 2 денний похід, під час якого учні побували в музеї хліба місцевої школи, на конефермі, Свято-Воскресенському храмі, оглянули цікаві рослини на території В-Бобрицького лісництва.